Українська література - 10 клас

 Українська література - 10 клас

Дистанційне навчання - 2021

Щодня працюємо в ZOOM об 11.00.   До зустрічі!

13 квітня

Тема уроку. Угрупування "Молода муза", "Українська хата" (М. Вороний, О. Олесь, П. Тичина)

Завдання 1.

Опрацюйте матеріал

У символістів панує «дух» музики і ритму, на відміну від романтиків, які любили предмети, барви і лінії. Символісти намагалися вийти за рамки буденності. Вони відкидали консервативну суспільну мораль, зверталися до екзотичних і табуйованих1 тем, намагалися заглибитися в «світ у собі», віддавали перевагу витонченій формі над змістом.

В українській літературі символізм пройшов три етапи розвитку.

Перший етап Богдан Рубчак і Мікулаш Неврлий назвали передсимволізмом, або пресимволізмом. Він тривав до 1917 р. і втілився у творчості Миколи Вороного, Олександра Олеся, Грицька Чупринки, Петра Карманського, Миколи Філянського. Треба зауважити, що до символізму як стилю ці автори зверталися епізодично й відповідних творів у їхньому доробку мало.

Зразком символізму у творчості Олександра Олеся (1878-1844) може слугувати вірш «Айстри», які розцвіли пізньої осені, передчасно загинули від приморозку, а вже наступного дня після їхньої смерті настала тривала тепла погода:

І вгледіли айстри, що вколо - тюрма...

І вгледіли айстри, що жити дарма, -

Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!

Перша збірка поета - «З журбою радість обнялась», яка мала виразну символіку вже в поетиці назви, вийшла друком 1907 р. Михайло Грушевський справедливо наголошував, що ця збірка розірвала піввікове коло наслідування Тараса Шевченка, оживила українську поезію. Олександр Олесь був талановитим музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі, «які жили у великій злагоді й приязні з його музою». Леся Українка, як згадував Климент Квітка, ще «по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її як ліричний поет».

На збірку «З журбою радість обнялась» із захопленням відгукнувся Іван Франко, який назвав Олександра Олеся «майстром віршової форми і легких граціозних пісень», а Микола Лисенко створив музику на тексти віршів: «Айстри», «Сміються, плачуть солов’ї», «Гроза пройшла, зітхнули трави», Кирило Стеценко - на поезію «Сосна», Станіслав Людкевич - «Тайна», Яків Степовий - «Не беріть із зеленого лугу верби...».

1 Табуйований - тут: заборонений.

Олександр Олесь. Фото (1930-ті рр.)

Михайло Жук. Казка

1909 р. Олександр Олесь написав драматичний етюд «По дорозі в Казку», дуже близький до драматичних мініатюр визнаного символіста М. Метерлінка. Митець поєднав символістську поетику з неоромантичним змалюванням героя, що засвідчують його «Драматичні етюди» (1914), до яких увійшли такі твори, як «Злотна нитка», «Тихого вечора», «Осінь», «На свій шлях», «При світлі ватри», «Танець життя», у яких також виявилося новаторство Олеся.

Емігрантська доля, туга за Україною, роздуми про особливу роль інтелігенції у житті народу, проблема впливу влади на митця лягли в основу віршів цього поета, коли він вимушено опинився на чужині. Приклад громадянської лірики - вірш «Яка краса - відродження країни». Олександру Олесю належать слова: «Христос воскрес - воскресне Україна!» Це своєрідний «поклик до братів-словян», що породжує літературні перегуки з посланням Тараса Шевченка «І мертвим, і живим...».

Миколу Вороного (1871-1938) називають речником українського символізму. Саме він проголосив гасла «чистого мистецтва». На сторінках «Літературно-наукового вісника» М. Вороний у своїй «Відозві» кинув українським письменникам клич «змістом і формою... наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур». Сергій Єфремов назвав «Відозву» «маніфестом українського модернізму». Літературознавець Олександр Білецький наголошував на спорідненості лірики М. Вороного і С. Малларме, вказував на близькість художніх світів М. Вороного та П. Верлена, у яких домінували музичність, ритмічність, психологізм, роздвоєність.

«Відозва» викликала активне обговорення. І. Франко прокоментував позицію М. Вороного як «ідеаліста непоправного». Між ними зав’язалася плідна дискусія, про яку ми вже вели мову під час вивчення творчості І. Франка. Взявши епіграфом слова Ш. Бодлера «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність», М. Вороний намагався пояснити, якими мають бути поезія та завдання митця, адже поезія не терпить усталених рамок і живе за іншими законами - законами краси. Український символізм якраз відповідав цій специфіці. Найближчий до символізму М. Вороний у вірші «Інфанта1».

У цьому образі-символі поезії М. Вороного постає дівчина-весна, дівчина-краса, символічний образ дівчини - першої-любові - ідеальний, але узагальнений образ жіночої вроди. Ліричний герой М. Вороного інтуїтивно відчуває, що революційні події і кохання несумісні, як несумісне насильство й щастя, жорстокість і диво:

«Освячений, в солодкій муці я / Був по той бік добра і зла... / А наді мною Революція / В червоній заграві пливла».

Микола Вороний

1 Інфанта - титул неповнолітньої королівни, дочки короля Іспанії і Португалії.

Дієго Веласкес. Портрет інфанти Маргарити (1653)

Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. Так, музичність поезії «Блакитна Панна» досягається багатством внутрішніх рим, алітерацій, асонансів: [і], [а], [о], [н], [с]. Зорові образи поєднуються зі слуховими, створюючи ефект танцю: «В сяйві мрій / В’ються хмелем арабески, / Миготять камеї, фрески, / Гомонять-бринять пісні / Голосні / І сплітаються в гротески». Лірик поєднує різні види мистецтва, а вживши метафору «миготять», створює ефект калейдоскопічності: арабески (види орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів, що поширилися в Європі під впливом арабського мистецтва); камеї (прикраси з каменю, що мають рельєфне різьблення); фрески (картини, які створені водяними фарбами по свіжій вогкій штукатурці). Таким чином проявився характерний для символістів синтез мистецтв.

Форма для поетів-символістів також мала важливе значення, оскільки впливала на зорове сприйняття твору та його ритм. Розміщення рядків у строфах «Блакитної Панни» специфічне: це своєрідні сходинки, з яких скрапує талий сніг під дією сонячного проміння.

Дослідники стверджують, що музичність поезій Миколи Вороного стала першоосновою музики, яка залунала в «Сонячних кларнетах» молодого Павла Тичини: «Йде весна / Запашна, / Квітами-перлами / Закосичена».

Другий етап розвитку українського символізму - львівське угруповання «Молода муза», що виникло 1906 р. й проіснувало до 1909-го. До нього входили Василь Пачовський, Петро Карманський, Богдан Лепкий, Остап Луцький, Степан Чарнецький, Михайло Яцків. «Молодомузівців» найбільше приваблювали теми втечі від життя, оспівування смерті, самотності, життя мистецької богеми, прояви підсвідомості, до яких активно зверталися французькі символісти. «Молода муза» не мала чітко сформульованої естетичної програми, проте її митці заперечували народницькі традиції та реалізм. Іван Франко полюбляв бувати в їхньому товаристві. Петро Карманський пригадував: «Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі знання, з якими ні один із нас не міг суперечити». Іван Франко не поділяв «молодомузівські» гасла «мистецтва для мистецтва», хоч у своїй творчості і сам згодом звернувся до модернізму.

Третій етап розвитку українського символізму пов’язують із виданням щомісячного журналу «Українська хата», який виходив у Києві протягом 1909-1914 рр.

Вінсент Ван Гог. Зоряна ніч (1889)

За принципом арабески на картині Ван Гога створюється ефект руху неба, зір і місячного серпа в єдиному хвилеподібному ритмі.

«Український символізм заявив про себе дещо пізніше, ніж російський, польський. Він перебував у силовому полі їхньої естетики... формувався на перехресті європейської «філософії життя» і національної «філософії серця». У дослідженні «Григорій Савич Сковорода» А. Товкачевський на сторінках журналу «Українська хата» (1913. - Ч. 4-5) довів... зв’язок українського символізму з кардіоцентричною концепцією Г. Сковороди про дві натури - видиму і невидиму, тілесну і духовну, тлінну і вічну, тварі та Бога, а також про три світи (мікрокосм, макрокосм, Біблію)».

Юрій Ковалів

«У світі “Сонячних кларнетів” людину було возвеличено в космічному масштабі, там існувала гармонія людини і всесвіту».

Василь Стус

Микола Євшан (справжнє прізвище - Микола Федюшка) та його колеги з цього часопису розвинули ті художні принципи, які раніше окреслили «молодомузівці».

Навколо журналу «Українська хата» об’єдналися митці, які захоплювалися філософією Фрідріха Ніцше і пропагували культ сильної особистості, індивідуалізм, обстоювали принцип настроєвості. Серед поетів-символістів яскравим талантом відзначалися Павло Савченко («Поезії», 1918), Володимир Ярошенко («Світотінь», 1918; «Луни», 1919), Дмитро Загул («На грані», 1919). Молоді письменники хотіли модернізувати українську культуру, відкинувши «старе» народництво та українофільство у різних видах мистецтва.

Дискутували з «хатянами» редакція газети «Рада» й літературознавець Сергій Єфремов.

Вершиною українського символізму стала збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» (1918), яку часто характеризують як «музичну симфонію», сповнену світла.

Специфіка українського символізму в літературі, на відміну від цієї течії у французькій, бельгійській чи російській літературі, вирізнялася тим, що це були твори письменників поневоленої, колонізованої нації, а тому теоретики українського символізму не заперечували громадянської позиції митців.

Діалог із текстом

1. Хто започаткував символізм як модерністську течію у світовому письменстві?

2. Назвіть основні ознаки символізму.

3. Які три періоди пройшов символізм в українській літературі? Чим він був особливий і як відрізнявся від бельгійського, французького, російського?

4. Які твори Олександра Олеся й М. Вороного написані в стилі символізму?

5. Проаналізуйте одне з висловлювань літературознавців (на ваш вибір) про символізм в українській літературі, наведене в підручнику, і доведіть або спростуйте його.

12 квітня

Тема уроку. Особливості символізму як одного з художніх напрямів модернізму, основні його триси, особливості їх прояву в літературі, музиці, образотворчому мистецтві

Завдання 1.

Опрацювати теоретичний матеріал підручника  на с. 198

Завдання 2.

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон - знак, ознака, прикмета, символ) - одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 1870-1880-х рр. Основний принцип символістів - художнє осмислення дійсності через багатоаспектні образи-символи. Однак символізм як тип світогляду існував ще з античних часів.

У малярстві в стилі символізму творили художники Густав Клімт, Поль Гоген, Мікалоюс Чюрльоніс. Вершиною майстерності австрійського художника Г. Клімта вважають картину «Поцілунок». На полотні зображена закохана пара, вдягнена в мозаїчний одяг, що становить дифузне тло для двох молодих облич, які злилися в поцілунку.

В образотворчому мистецтві символізм виявив себе химерністю ліній і барв, багатозначністю й закодованістю змісту. Художники використовували у ролі символів і кольори, кожна деталь несла свою ідею, спонукала до пошуків прихованого митцем смислу.

Прикладом такої багатозначності може слугувати картина П. Гогена «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?» На відміну від словесного тексту, її слід «читати» справа наліво. Три групи фігур ілюструють відповіді на запитання, винесені художником у назву полотна. Спляча дитина - людська душа в період її дотілесного втілення, три жінки з дитям - початок життя. Середня група образів уособлює сенс людського існування, зрілість, дорослість, а чоловік, який зриває плід, - символ прагнення земної цивілізації до осягнення таємниць Всесвіту. За трактуванням самого П. Гогена, третя частина картини - це жінка, до якої наближається смерть, тому біля її ніг «дивний білий птах». Блакитний ідол-кумир на задньому плані картини символізує «потойбічний світ».

Густав Клімт. Поцілунок (1907-1908)

Поль Гоген. Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо? (1897-1898)

Мікалоюс Чюрльоніс. Фінал (Соната моря) (1908)

Символістом вважають литовського художника і композитора М. Чюрльоніса. Його картина «Соната моря» - це зображення водночас і жахливого шторму, між двома хвилями якого видно чотири безпомічні вітрильники, і пащі акули, і клавіші демонічного фортепіано чи рояля, на якому грає буря.

Попередником і зачинателем символізму в літературі вважають Шарля Бодлера. У сонеті «Відповідності» митець змалював природу як «ліс символів», крізь який прямує людина. У 1880-1890-х рр. у Франції з’являються послідовники Шарля Бодлера, серед яких Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме. Із символізмом пов’язана також творчість видатних письменників і за межами Франції: Еміля Верхарна, Моріса Метерлінка, Райнера Марії Рільке, Гергарта Гауптмана, Генріка Ібсена, Оскара Вайлда, Валерія Брюсова, Олександра Блока, Андрія Белого.

Символісти відмовилися від фотографічного відтворення дійсності. Їхньою метою було не називання предмета свого замилування, а натяк на нього. У «Маніфесті символізму» (1886), який вважають теоретичним обґрунтуванням цього напряму, поет Жан Мореас заявив, що справжній митець повинен передавати свої враження й почуття, викликані ними, а слово у літературі може функціонувати як натяк, образ-загадка, що їх пропонує читачам поет, який інтуїтивно пізнає істину, «таємничішу і глибшу, ніж правда матеріальна».

Основні ознаки символізму

Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові й натуралізмові. Йому властиві багатозначність, сугестивність1 образів, складні метафори, натяки, асоціації. Утім, конкретні предмети і явища символісти не відкидають цілком. Крізь них вони завжди бачать незвичайне, містичне, невпізнаване.

Символ пов’язує земне та емпіричне з вічним, із глибинами душі, з іншими світами. У символізмі органічно зливаються два змісти: очевидний і прихований. Цей прихований зміст може мати нескінченні варіанти тлумачення.

Осягнути ідею, на думку символістів, може лише мистецтво, і головною в цьому виступає музика, а також - поезія, якщо вона використовує музичні засоби.

Символісти створюють асонанси, алітерації, використовують музичні жанри і принципи композиційної побудови музичних творів для поезії та прози. А. Рембо в сонеті «Голосівки» стверджував, що навіть звуки є символами, які мають колір: а - чорний, е - білий, і - червоний, и - зелений, о - голубий.

7,9 квітня

Тема уроку. Контрольний твір за творчістю Лесі Українки

Читаючи літературний твір, людина переймається долею героїв, робить власні висновки, співчуває персонажам або засуджує їх. Зрозуміло, що кожен сприймає твір по-своєму, адже спирається на власний життєвий досвід та свої переконання. Особливість твору-роздуму в тому, що він покликаний передати неповторну індивідуальність людини, її мислення, творче натхнення. Написати твір — значить мати можливість глибоко пройнятися його темою, виважено надати своє вичерпне бачення проблеми, спираючись на знання тексту та власний життєвий досвід. Викладаючи свої думки в письмовій формі, пам’ятайте, що вони не претендують на вичерпне трактування теми, висловлюйте суб’єктивну думку

1. Міні-підготовка до написання твору-роздуму

1.1. Пам'ятка для написання твору-роздуму.

✵ Потрібно визначити й розкрити проблему, що випливає з його заголовка. Це й буде змістом твору.

✵ Назва лейтмотивом проходить через увесь твір.

✵ Логіка мислення повинна розвиватися від конкретної деталі до узагальнення або навпаки — від загального до конкретного.

✵ Вступ і висновки можуть бути меншими за обсягом, але основна частина повинна повністю розкрити тему.

✵ Письмова робота вимагає орфографічної грамотності, дотримання правил пунктуації, стилістичної вправності.

1.2. Вимоги до письмової роботи:

✵ глибока змістовність;

✵ самостійність аналізу;

✵ глибоке розкриття теми;

✵ емоційність і стислість;

✵ образність вислову;

✵ оригінальність;

✵ стилістична довершеність;

✵ лексичне багатство;

✵ орфографічна й пунктуаційна грамотність;

✵ логічні висновки;

✵ охайність.

1.3. Методичні рекомендації «Елементи роздуму у творі».

1) Сформулюйте тезу, яка б відображала основну думку твору. Доречним є застосування мовних конструкцій на зразок «Я вважаю…». «На мою думку…». «Я підтримую…». «Мені здається…». «Переконаний…». «З одного боку…». «З іншого…».

2) Проілюструйте тезу необхідними доказами (аргументами). Пропонується використовувати мовні конструкції на зразок «тому що». «це доводить». «підтвердженням цього є». «доказом цього може бути». тощо.

3) Наведіть приклади з художнього твору. Рекомендується використовувати мовні конструкції на зразок «наприклад…». «яскравим прикладом може слугувати…». «не можна не згадати…». тощо.

4) Звертайте увагу на послідовність і логічність викладу думок, дотримуйтеся причиново-наслідкових зв’язків у роботі.

5) Зробіть висновок. Він повинен відповідати висловленій тезі й органічно випливати з аргументів та прикладів. Можна використати мовні конструкції на зразок «отже». «таким чином». «можна зробити висновок». «висновком може слугувати». тощо.

2. Перелік тем для письмової роботи за творчістю Лесі Українки

1) «Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі». (життєвий шлях та поезія Лесі Українки).

2) «Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде!». (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня».)

3) «Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я маю в серці те, що не вмирає!». (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня».)

4) «Добраніч, сонечко! Ідеш на захід … Ти бачиш Україну — привітай!». (за драмою «Бояриня».)

Орієнтовний зразок творчої роботи

«Великі народні поети, — писав Максим Рильський, — промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури».

Такою була Леся Українка, чиє поетичне слово хвилює нас і сьогодні. Талант письменниці багатогранний. У своїй творчості Леся Українка висвітлювала ідеали волі і правди, обрії кращого життя.

Поетеса навіки полюбила народні легенди, пісні, які записувала її мати. Леся збирала твори народної поезії, пам’ятала слова і мелодії багатьох українських пісень. З глибоких і яскравих вражень про рідний край, із джерел поліських повір’їв, легенд, звичаїв, пісень і народилася драма Лесі Українки «Лісова пісня». Твір вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Він відкриває нам чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі.

У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність, боротьби проти буденщини і тупості, сірості й банальності. Зародження і розквіт кохання сільського хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки, їхня розлука, що призвела до трагічного кінця, — головне в сюжеті драми.

Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка любить і береже природу, тонко відчуває музику. У ній чудово злилося духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Вона пробудилась у лісі, одягнена в ясно-зелене вбрання, з розпущеними чорними косами. Мавкою всі захоплюються. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує. Лісова дівчина хоче великого кохання. Душа і мрії Мавки були світлими, як самоцвіти. Як і інші лісові істоти, дівчина волелюбна. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Музичний дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває особливої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкою.

Бідність, сіра буденщина вбивають у людині мрію, талант, любов. Доля — це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям. Знехтувана Лукашем, Мавка іде до його хати і перетворюється на вербу із сухим листом та плакучим гіллям. Але дівчина продовжує жити у звуках сопілки, шелесті листя. І знову оживе Мавка в піснях, у грі сопілки Лукаша. Мавка вічно житиме в мелодії кохання.

                            6 квітня

Тема уроку. Читацький практикум. Переклад художніх творів. Запозичення світових сюжетів. Відгук про твір, перекладений українською (І. Франка, Л. Українки та інших)

Завдання.

5 квітня

Тема уроку. Позакласне читання. Леся Українка "Бояриня"

Завдання 

Прочитати твір Л. Українки "Бояриня", скласти план і паспорт твору.

2 квітня

Тема уроку. Художні засоби для розкриття внутрішніх переживань і сумнівів головної героїні.

Завдання 1.

Як уже зазначалося, внутрішні переживання і сумніви Кассандри — показник трагічності цього образу. Дівчина, яка передбачає майбутні нещастя, але не може їх відвернути, викликає ненависть до себе. Вона змушена бути лише свідком і пасивною жертвою подій. Це і є однією з найвагоміших причин її сумнівів і вагань.

Які ж засоби використовує письменниця, щоб показати емоційний стан героїні.

1) Велику роль відіграють авторські ремарки, які прямо вказують на внутрішній стан героїні: «збентежена». «хоче запанувати над власним зрушенням». «стурбована». говорить «напружено». «в пророчім нестямі». «несамовита від туги, промовляє, мов непритомна». тощо.

2) Стан Кассандри та її роздуми передаються за допомогою монологів і діалогів, мова яких алегорична і символічна:

Не обертай меча в гарячій рані!

Се нечесть, Поліксене, тяжкий сором

на голові моїй, отеє слово.

Се примус і ненависть промовляли

ганебне слово, а не я.

3) Використовується символіка кольорів. Але Леся Українка не завжди використовує символічне значення кольорів згідно традиції. Так, червоний колір, який дуже часто згадується під час віщувнь Кассандри, робить їх драматичнішими і підсилює напруженість дії, стає символом неминучих життєвих змагань, неминучих ударів долі, смерті. Він підкреслює і трагічність образувіщунки, драматизм її внутрішнього конфлікту.

4) Кассандра вступає в конфлікт з різними героями. Саме під час цього протистояння найбільш яскраво виявляються її внутрішні переживання. (Конфлікт у драмі є виявом як зовнішнього протиборства (Кассандра — Гелен, Кассандра — Гелена, Кассандра — Ономай тощо), так і внутрішнього (внутрішня боротьба Кассандри між бажаним і дійсним).)

2. Творчість Лесі Українки в контексті української і західноєвропейської літератури.

Леся Українка працювала на рівні світової літератури, твори її мали загальнолюдський сенс.

Письменниця працювала, обираючи жанри, які розроблялися письменниками усього світу. Наприклад, драматична поема, написана віршами, інші драматичні твори становили собою художні віхи різних епох і дали найвищі зразки у творчості Шекспіра і Шиллера, Байрона і Гете. Ім’я Лесі Українки можна ставити в цей же ряд. Жанр драматичної поеми дав їй змогу повною силою втілити свої філософсько-етичні погляди, змоделювати стосунки індивіда зі світом.

Тематика і проблематика її творів свідчить про те, що видатна українка торкалася в них загальнолюдських проблем, відповідала задачам певних етапів розвитку світової літератури, змальовувала образи героїв, актуальних для всього людства.

Отже, творчість Лесі Українки досить органічно вкладається в рамки світової культури. Відчутним є вплив зарубіжних класиків, ґрунтовне знання їх творчості. Окреслились ті культурні орієнтири, на які велика поетеса рівнялася і, як результат, її оригінальна творчість не поступається європейським зразкам, а в дечому навіть випереджає.

3. Повідомлення учнів (випереджувальні завдання)

«Зв'язок "Лісової пісні" із західноєвропейською драмою М. Метерлінка і Г. Гауптмана».

Поява «Лісової пісні» Лесі Українки спричинена певною закономірністю.

У центрі уваги «нової драми». кінця ХІХ — початку XX ст. в Західній Європі постала особистість з її переживаннями і почуттями. Нові драматурги не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори — своєрідна метафора життя особистості (особливо її внутрішнього життя) та світу. У п’єсах західноєвропейських драматургів розкривалися найактуальніші соціальні та моральні проблеми суспільства.

«Нова драма».

1. Показує трагедію життя.

2. У центрі її уваги — душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи.

3. Рушій сюжету — психологічні колізії, зіткнення ідей.

4. Герой — особистість, «духовний симптом» епохи.

5. Відображення складного духовного буття.

6. Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства.

7. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мислить разом із героями.

8. Умовність, узагальнюючий зміст.

9. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.

10. Пафос роздумів, переживання, суперечностей буття.

Завдання 2.

Дослідницька робота. Пошук співзвучності лірики Лесі українки з поезією Г. Гейне

Ознаки співзвучності лірики Лесі Українки з поезією Г. Гейне

Леся Українка	Генріх Гейне
1. Властива циклізація
Цикли: «Подорож до моря». «Мелодії». «Пісні про волю».	«Юнацькі страждання». «Ліричне інтермецо». «Знов на батьківщині».
2. Чуттєво близькі у зображенні морської стихії
«Хвиля». «Тиша морська».	«Північне море».
3. Створили яскравий образ батьківщини
«Подорож до моря».	«Зимова казка».
4. Обидва довгий час жили на чужині
Леся Українка «самовільною вигнанкою». з волі обставин	Гейне був змушений емігрувати через політичні причини
5. Зверталися до теми мистецтва і митця
«То be or not to be?..».	«Зимова казка».
6. Важко хворіли
Усе життя боролася з туберкульозом кісток, легенів та нирок.	Останні 8 років провів у «матрацній могилі». — був паралізований
7. Досягли вершин у річищі романтизму та неоромантизму

Завдання 3.

Напишіть твір-роздум "Визначне місце Лесі Українки у світовому літературному процесі"

31 березня

Тема уроку.  Етичні, психологічні переживання особистості у час вибору - наскрізна ідея драми. Елементи автобіографізму у творі.

Завдання 1.

Повідомлення про автобіографічні елементи у творі

Повідомлення 1. Вплив громадсько-політичного життя і філософських процесів кінця ХІХ — початку ХХ ст. на вибір проблематики твору і характеристику образів

«Касандра». — безперечно філософський твір, в якому відчуваються ідеї популярних у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. філософських течій — інтуїтивізму і прагматизму, корені яких Леся Українка бачила в античній філософії і художній літературі. Цим, зокрема, пояснюється звернення до образу античної міфології. Письменниця вносить у поему свій погляд на проблеми історичної долі України та сучасної політичної боротьби, свою громадянську позицію: вона розвінчує бездіяльність і пасивне споглядання, прагматизм, викриває зрадників народу і батьківщини, хоча у сюжеті трагедії немає ситуацій і сцен, які б безпосередньо випливали з сучасного Лесі Українці громадсько-політичного життя.

Леся Українка писала у листі до Ольги Кобилянської про Кассандру, в образі якої здобули критичне художнє втілення принципи інтуїтивізму: «… вона все провидить, вона все знає, але не холодним знанням філософа, тільки інтуїцією людини, що все спостерігає несвідомо і безпосередньо…, не розумом, а почуттям». Отже, у цьому образі Леся Українка показала обмеженість і безсилість інтуїтивних поглядів на життєві події.

Довідка

Прагматизм — доктрина або, скоріше, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.

Прагматик — послідовник, прихильник прагматизму як філософської системи. У побутовому сенсі це людина, яка все робить тільки з точки зору доцільності, вигоди та якій не притаманні бездумні витівки.

Інтуїтивізм — філософський напрям, що ґрунтується на розумінні інтуїції як способу розвитку біологічного життя, прагне подолати обмеженість механістичного тлумачення світу та логіко-дискурсивного пізнання.

Повідомлення 2. Читацький досвід Лесі Українки

В основі «Кассандри». лежать особисті почуття й переживання поетеси, її власний досвід читача. Той факт, що письменниці вдалося створити оригінальний образ Касандри, свідчить про те, що їй гарно знайомі твори Гомера, Есхіла та Евріпіда, Вергілія, Ф. Шиллера, В. Шекспіра, Я. Полонського, в яких діючою особою є Кассандра.

Повідомлення 3. Конфлікти з родиною та оточенням через політичні погляди

Звернення Лесі Українки до образу Кассандри пов’язано також зі становищем письменниці у родині. У листі до М. Павлика у квітні 1903 року вона писала: «Взагалі сей рік для мене критичний, я знову стою на роздоріжжі, як колись у дня першої молодості, багато приходиться рішати, міркувати і влагоджувати єдино власною думкою і силою, часто не тільки без жодної помочі, але й ще при чималій опозиції з боку тих, хто, що, здавалось би, не повинні бути в такій опозиції». Дійсно, поетесі доводилося вступати в суперечки з матір’ю, яка не підтримувала марксистські ідеї, неприхильно ставилася до соціал-демократичного оточення доньки.

Письменниця часто вступала у гострі суперечки з галицькими соціал-демократами за методи і етику партійної боротьби. Леся бачила, що її твори не завжди знаходили відгук серед української інтелігенції, яка обмежувала завдання літератури лише потребами села.

Повідомлення 4. Сумніви письменниці щодо Ті громадського покликання і дієвості слова

Сумніви письменниці щодо її громадського покликання і дієвості слова виникають у період з 1902 по 1904 роки. Бажання стати борцем за визволення народу вступає в конфлікт зі станом здоров’я. бажання жити і боротися на рідній землі — з необхідністю лікування за кордоном. Інколи Леся Українка ладна була забути про свій поетичний дар і віддатися професійній революційній діяльності. Але друзі переконали письменницю, що її зброя — слово.

З того, що ми прочитали, можна вже зробити висновок, що поема «Кассандра». створювалася поетесою у психологічному стані, подібному до стану Кассандри — у суперечностях, у спорах з власним «я». переживаннях, пов’язаних з вибором і життєвого шляху, і громадської позиції, у суперечках з близькою людиною. Недарма наскрізною ідеєю драми стали етичні, психологічні переживання особистості у час вибору.

Завдання 2. 

Виконати тестові завдання (посилання у групі)

30 березня 

Тема уроку. "Касандра" - новаторство в жанрі драматичної поеми. Авторська інтерпретація образу Касандри, античної віщунки

Завдання 1.

Прочитати поему "Касандра"

Завдання 2.

Драматична поема — невелика за обсягом віршована п’єса, в якій зливаються драматичне, епічне й ліричне розкриття теми; виклад відзначається стислістю і лаконізмом, відсутнє широке тло подій і зовнішня інтрига. В основу драматичної поеми закладено внутрішній драматичний сюжет, конфлікт світоглядних та моральних принципів.

Леся Українка назвала свій твір драматичною поемою у підзаголовку. Такі жанрові визначення вона вже давала своїм п’єсам, які мають поетичну мову і поетичну образну систему — «Вавілонський полон». «На руїнах». «У пущі». «Адвокат Мартіян». «Оргія». «Бояриня». Твір має дуже складну художню структуру, яка дає підстави дослідникам називати його і драматичною поемою, і драмою, і трагедією, адже в її будові можна знайти риси різних різновидів драматичного твору. Назва жанру — «драматична поема». — не охоплює всіх жанрових особливостей твору, а вказує на віршовану форму тексту. Тому дослідники визначають жанр по-різному, (Трагедія, драма, антична драма — О. Білецький, драматична поема — А. Гозенпуд і О. Бабишкін).

Дослідники вважають, що підзаголовок «Кассандри». — драматична поема, очевидно, має на увазі перш за все діалогічну форму викладу і почасти внутрішній драматизм героїніної вдачі.

Цілком оригінальний філософський художній твір, у якому показані трагічні події й ситуації з історії Троянської війни, не тільки за жанровою формою, але й за притаманним творові естетичним колоритом — трагедія. Трагічні події відбуваються в п’єсі з першої сцени: безглуздий вчинок Паріса (викрадення Олени), який привів до загибелі міста, вбивство Гектором Патрокла, яке стало причиною помсти Ахілла, трагічна загибель Гектора, нареченого Кассандри Долона, втрата війська союзника Трої царя Окомая, Троянський кінь і наслідки його ввезення у місто, полон троянських жінок і загибель у полоні пророчиці Кассандри. Недарма Леся Українка у листі до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 року, назвала героїню свого твору «трагічною пророчицею».

Поема не створювалася для сцени, тому не зовсім відповідає сценічним вимогам до трагедії і драми. Ліричний момент, який відмічає у творі дослідник І. М. Стешенко, є її особливістю.

Звернення до міфу було загалом властиве епосі модернізму, в яку працює Леся Українка. як стверджує літературознавець я. Поліщук, «античний міф у творчості модерністів переважно сприймається у ракурсі конфлікту сильної особистості і загалу, особистості й причетності долі та обставин до її життя.

Антична міфологія, покладена в основу «Кассандри». неодноразово вабила Лесю Українку й раніше, авторка послуговувалася міфологією вже в ліриці. «З цього можна зробити висновок, — твердить С. Козак, — що стародавній міф є одним з головних компонентів творчості Лесі Українки як у світоглядному плані, так і в художньому». Однак для цілісного розуміння ставлення поетеси до міфу важливим є усвідомлення того факту, що він для неї не просто цікава або творчо принадна тема — авторка знаходить у міфах певні форми та відповідники її духовних переживань.

 Які ж духовні переживання змусили письменницю звертатися до використання міфу?

Українська інтелігенція, сучасна Лесі Українці, наприкінці століття починає шукати не тільки шляхів до правди, а й замислюватися над питанням про те, чи потрібна ця правда простій людині, якою вона, ця правда, має бути; як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За допомогою образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань, від людської волі об’єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації. Отже, «Кассандра». стала відповіддю письменниці прагматичним настроям інтелігенції кінця ХІХ століття.

 «Кассандра». — це також відгук письменниці на сучасні політичні події в Україні. На думку М. Кудрявцева, у драмі «Кассандра». відчутні досить прозорі політичні алюзії щодо трагічної долі сучасної Лесі України, котра у своєму бездержавному статусі зазнавала фізичних, моральних і духовних руйнацій на кшталт легендарної 

 Причиною звернення до образу Кассандри можна назвати також інтерес Лесі та її сучасників до античності, пов’язаний з відкриттям під час розкопок Генріхом Шліманом колишньої Трої (ця подія широко висвітлювалася у пресі останньої третини ХІХ століття і у спеціальних наукових дослідженнях) та деякі автобіографічні моменти. (Про них докладніше — на наступному уроці)

 «Кассандра». — новаторство в жанрі драматичної поеми. Авторська інтерпретація образу Кассандри — античної віщунки

Леся Українка писала драму протягом 1903-1907 рр.

Новаторство Лесі Українки випливало з необхідності подальшого розвитку національної театральної культури.

У творчості письменниці останнього десятиліття драматургія переважає. її драматичні твори стали новим явищем в українській літературі й театральній культурі, принесли письменниці славу драматурга-новатора. Вона створює не знані досі в національній драмі образи, започатковує нові жанрові форми з незвичайним фабульним наповненням. Єгипет фараонів, Вавілон, Іудея, Еллада, Римська імперія часів раннього християнства, середньовічна Іспанія і перші поселення колоністів у Північній Америці, нарешті, українська та іншонаціональна міфологія — весь цей колосальний матеріал систематизується, художньо осмислюється.

Багато драматичних творів письменниці має підзаголовок «драматична поема». Драматична поема Лесі Українки — це віршований твір, написаний у діалогічній формі. Особливість її поем — переростання їх у драму, підлягання законам драматичного твору. В основі лежить гострий драматичний конфлікт, поєдинок двох або кількох протилежних поглядів, що борються між собою, поки не переможе гуманний, що відповідає волелюбним прагненням людей.

У листі поетеси до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 р. з Сан-Ремо Леся Українка пояснювала, що обрала Кассандру героїнею нового твору тому, що «ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марно, бо — діла без віри мертві суть, а віри в порятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все спостерігає несвідомо і безпосередньо («нервами». як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, — тому вона ніколи не каже: «я знаю». а тільки: «я бачу». бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара, її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».

Так сама письменниця пояснює відмінність своєї героїні від образів віщої діви, які були створені до неї іншими митцями. як правило, їхні твори лише переказували легенду про те, як Аполлон наділив Кассандру даром провидіння, але вона відмовилася кохати його за це. Наслідком цієї відмови було те, що ніхто не вірив у пророцтва Кассандри. У драмі Лесі Українки Кассандру ненавидять, тому що вона каже правду, яку не хочуть чути люди. Віщунка сама боїться свого дару і сумнівається, бо не впевнена, чи її пророцтва залежать від подій, чи навпаки. У цьому трагедія цієї благородної жінки, палкої патріотки.

Завдання 3.

Скласти план твору

29 березня

Тема уроку. Бездуховність і байдужість до краси в образах Килини та матері Лукаша.

Завдання 1. 

Опрацюйте матеріал.

В образах Килини і матері Лукаша Леся Українка розкриває духовне зубожіння, дисгармонію з природою.

Ці жінки мають спотворене поняття про працю: для них вона — джерело збагачення. Хоча мати Лукаша — рідна сестра дядька Лева, вдова, яка бажає синові найкращого, сама руйнує його життя через загальноприйняту, породжену суспільством думку про власність як про єдине щастя. Дим пояснюється і її негативне ставлення до гри сина на сопілці (заважає роботі), і до Мавки, мрійливість якої і ставлення до природи, як до живої істоти, вступає у протиріччя з уявленням про невістку, як безкоштовну робітницю, невільницю, наймичку, яку цінують лише за придане. У цьому причина грубості у відношенні до Мавки. Мати Лукаша є уособленням обмеженої людини, як вбачає щастя у володінні майном і примноженні власності. Тож не дивно, що серед двох можливих невісток вона обирає ту, яка ближча їй по духу — Килину.

Для Килини, жінки приземленої і меркантильної, на першому місці також багатство і добре налаштований побут. Чи не найбільше багатство для неї — «корова турського заводу». Вона вульгарна й обмежена. В її портреті письменниці відмічає лише зовнішні фізіологічні ознаки, через які не проступає жодна прикмета душі: «Молода повновида молодиця, у червоній хустці з торочками, у бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та білими стяжками… намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою». її шлюб з Лукашем будується не на основі кохання: Килину ваблять «ґрунтець і хата». нареченого погоні хоч за якими-небудь матеріальними статками, за найнеобхіднішим для існування своїх дітей вона розгубила свої духовні скарби, а може, навіть не змогла їх і придбати за тією безперервною турботою про хліб насущний. Натомість вона придбала багато негативних рис, які, безумовно, допомагали їй виживати, але вбивали в ній душу: грубість, лицемірство, заздрість, хитрість, підступність, нещирість і дріб’язковість. Прикладом бездуховності цих жінок є їх ставлення до природи. Найяскравішим прикладом цього ставлення є знищення ними дерева життя, чим накликали до себе нещастя: «От сі баби зовсім не вміють жити / як слід із нами, — цапа продали, / зрубали дуба. Зрушили умову… / Не буде їм добра тепер у лісі!».

Мати Лукаша не помічає Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись». Килина демонструє свою справжню натуру. Вона вороже ставиться до Мавки, не розуміє її бажання творити красу. Вона незадоволена тим, що Лукаш часто грає на сопілці. До природи у неї споживацьке ставлення: не помічаючи чарівної краси природи, вона виділяє серед усіх лісових рослин лише деревій з тієї причини, що ним добре парити гладишки на молоко.

Яскравим звинуваченням у споживацькому ставленні до природи може слугувати два описи природи: до того, як її спотворюють такі люди як мати Лукаша та Килина, влаштовуючи свій побут.

Ось опис первозданної, незайманої природи до їх приходу: … «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред ліса простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини ліса, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Само озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду».

А це — опис природи після їх приходу. Вони знищили красу навколо себе, порушили гармонію: «На галявині вже збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця, на другій — жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стримлять горшки, гладишки. Трава на галявині чисто викошена, під дубом зложений стіжок. По лісі калатають клокічки — десь пасеться товар». Таке точне слово обрано письменницею для визначення живої істоти — товар, слово, яке звинувачує у бездуховності.

Завдання 2.

Виконати онлайн-тести (посилання у групі)

16 лютого

Тема уроку. Узагальнення знань з розділу "Творчість М. Коцюбинського та В. Стефаника"

Завдання 1

Повторити теоретичний матеріал з теми "Модернізм. Творчість М. Коцюбинського та В.Стефаника."

Завдання 2

Виконати тестові завдання ( у групі)

12 лютого

Тема уроку.  В. Стефаник "Камінний хрест"

Завдання 1

Завдання 2.

Виконати онлайн-тести (у вайбер-групі )

22 січня

Тема уроку. Поетика імпресіонізму у повісті «Тіні забутих предків»: «Весь світ був як казка повна чудес, таємнича, цікава й страшна» (М. Коцюбинський).

Завдання.

Опрацюйте матеріал

План

1). Історія створення повісті.

2). Гуцульщина як історико-етнографічна область.

3). Походження слова гуцул.

4). Діалектизми в повісті.

 Одного чудового ранку 1964 року режисер Сергій Параджанов прокинувся знаменитим: в аргентинському містечку Мар-дель-Плата на престижному міжнародному кінофестивалі головний приз здобули «Тіні забутих предків», зняті за повістю М.Коцюбинського. Геніальний режисер із не менш оригінальним оператором Юрієм Іллєнком зуміли зазирнути в потаємні глибини підсвідомого, туди, де народжуються міфи. Прекрасну режисерську й операторську роботу доповнювала талановита гра Івана Миколайчука та Лариси Кадирової – виконавців головних ролей. Загалом у різні роки «Тіні забутих предків» було нагороджено шістнадцятьма міжнародними нагородами.                        Знаковою була й прем’єра фільму в Україні. 4 вересня 1ё965 року Василь Стус, котрого потім назвали совістю нації, виступив зі словом -  протестом проти арештів української інтелігенції.                                                                              Але перш ніж «Тіні забутих предків» стали фільмом, їм судилося літературне життя.

-        Пригадайте, коли в Коцюбинського з’явився задум написати твір про гуцульське життя?

Перед тим, як почати роботу над твором про гуцулів, Коцюбинський двічі приїздив у Карпати, щоб краще пізнати життя людей цього краю. Запросив його в чарівні гори Володимир Гнатюк, відомий український учений – етнограф, фольклорист. На його запросини письменник пообіцяв заїхати у гуцульське село Криворівню, коли буде повертатися з Капрі.  Враження про Карпати були такими сильними, що письменник вирішив написати твір. Ось що він пише у листі до М.Горького: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граційному, як балерина. Побував в диких місцях, які доступні небагатьом, на полонинах, де гуцули  проводять зі своїми отарами все літо. Коли б ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя! Глибокий язичник-гуцул все своє життя до смерті проводить в боротьбі зі злими духами, які населяють ліси, гори і води. Християнством він скористався тільки для того, щоб прикрасити язичницький культ. Скільки тут красивих казок, переказів, повір’їв, символів. Збираю матеріали, переживаю природу, слухаю і вчусь!» Зрозуміло, що виходцеві з центральної України мало було лише вражень і спостережень, тому він опрацьовує п’яти томне дослідження В.Шухевича «Гуцульщина», «Етнографічні збірники», «Матеріали для гуцульської демонології» А.Онищука. Крім того, письменник вивчав природу, ходив по лісах, збирав рослини, потім запитував їх назви. Багато розмовляв із селянами, опановуючи місцеву говірку.

Після докладного ознайомлення з природою і звичаями Гуцульщини М.Коцюбинський зізнається «… боюсь, хвилююсь, але пишу».

Повість було закінчено 1911 року, а вперше надруковано в «Літературно-науковому віснику» в 1912 році.

 Приблизно в той саме час були написані «Лісова пісня» Лесі Українки, «В неділю рано зілля копала» О.Кобилянської, в яких також опоетизовується природа і кохання, протиставляється мрія і дійсність, прославляється прагнення людини до світлого життя, гармонії. Чи випадковим є такий збіг?

(У час великих розчарувань та краху надій сучасники Коцюбинського не бачили в реальному житті ідеалів і шукали їх там, де цивілізація поступалася природі. Тому початок століття позначений появою романтизованої літератури).

 Історико-етнографічна територія Гуцульщини за сучасним адміністративним поділом охоплює південні частини Надвірнянського, Косівського та Верховинський район Івано-Франківської області, південну частину Вижницького району, Путинський район Чернівецької та Рахівський район Закарпатської областей.. В селі Криворівні створено літературно-етнографічний музей, відомий далеко за межами України.

Споконвіку гуцули займалися скотарством, лісовим промислом, сплавом лісу по гірських річках. Через природно-етнографічні особливості Карпат землеробство було розвинене слабо. Гуцули відомі художніми промислами, обробкою металу, гончарними виробами, килимарством.                                              - Можливо, вам буде цікаво дізнатися про походження назви гуцул. Вам було дане завдання попрацювати з етимологічним словником і з’ясувати походження назви.

(Це питання остаточно не з’ясоване. Деякі  вчені пов’язують його з молдавським “гоц», «гуц» (розбійник) і, отже, з масовим повстанським повстанським рухом  народних месників-опришків у 17-18 ст. На думку інших, слово це походить від «кочул» - пастух, ще інших – від давньоруського племені уличів).                                                                           

Словникова робота.

-  Пригадайте, що таке діалектизми? В тексті повісті ви зустріли багато таких слів, ви мали з’ясувати їхнє значення.

Отже, поясніть значення таких слів.

Плай – гірська стежка.

Полонина – значна ділянка без лісу в Карпатах, яку використовують для пасовища та сінокосу.

Маржинка – худоба.

Флояра – різновид сопілки, що має майже метрову довжину.

Кресаня – капелюх, бриль.

Спузар – казкар, знавець і оповідач казок.

Легінь – парубок, юнак.

Черес – широкий шкіряний пояс, зшитий з двох ременів так, що має всередині порожнину для грошей.

Нявка – мавка.

Чугайстер – добрий лісовий дух.

Щезник – злий лісовий дух, лісовик.

Арідник – злий дух, нечистий.

Мольфар – чаклун, чарівник.

Ватра – вогнище, багаття.

Гоц – водоспад.

Царинка – обгороджений сінокіс  неподалік від оселі.

Габа – хвиля.

Вориння – огорожа з дерев’яних лат.

Учитель.      М.Коцюбинський  – художник, психолог. Його не задовольняє малювання хай найчарівнішого казкового краю. Йому треба зазирнути в душу людини, зрозуміти, чим  ця душа живе. Не випадково в листі до М.Горького Михайло Михайлович пише: «Гуцули дуже оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою, дивними звичаями й мовою».

-  То що ж такого незвичайного, оригінального, дивного помітив М.М.Коцюбинський у природі гуцулів?

Висунення гіпотези. У листі до М.Горького М.М. писав, що, як глибокий язичник, гуцул все життя, до самої смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, які населяють ліси, гори, води. Тому в повісті Коцюбинського ми зустрілися з міфічними істотами, з відьмою, чаклуном, з цікавістю читали епізоди, де описуються звичаї, обряди гуцулів. Багато було цікавого, дещо видалося дивним, от-як похоронний обряд.

Демонологія гуцулів.

Отже, звичайним словом «знав» письменник показує світовідчуття Іванка. Як бачимо, знання приходило до нього само по собі. Фантастичні уявлення є для нього реальними знаннями про світ. Для Іванка, ніби для давнього язичника, уся природа сповнена живої таємничої сили.: «Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду».

Іванко тонко відчував навколишній світ. Пісня, казка, краса і таємничість природи були частиною його єства. Ось як описана в повісті зустріч із щезником: «Іванко має  мистецьку душу, та мелодія оживає в ньому…»

І коли Іван стає дорослим він не перестає вірити в міфічних істот (уявна зустріч з Арідником, який пасе свою маржинку). Одружившись з Палагною, вони вже разом займаються охороною від нечистих сил. Найбільше  їм допікала відьма Хима. Також поряд проживав чарівник Юра. Пізніше, коли Палагна стане любаскою мольфара, він буде робити Іванові на смерть. Іван навіть звертався до ворожки. Тому Іван морально був готовий піти за Марічкою-нявкою. Іванко туго ріс, і мати починає думати, що бісиця обмінила її дитя на своє.

Отже, можна зробити висновок, що демонологія займає неабияке місце в житті гуцула, мабуть, тому автор і надає їй багато уваги в творі. Письменник глибоко розумів історичні й соціальні коріння гуцульської демонології. І сама назва твору є підказаною тим матеріалом, який ліг в основу повісті. Коцюбинський переконаний, що більшість міфічних оповідань сучасної йому Гуцульщини народилися в дуже далекому минулому, що створив їх народ, над яким панував забобонний страх перед незнаними силами природи. Але злободенність міфів сивої давнини не ослабла і на початку 20 століття. Демонологія в повісті – це не тільки залишки минулого, а й справжнє світосприймання гуцула – сучасника Коцюбинського.

 Звичаї, обряди гуцулів.

На основі  фольклорного матеріалу Коцюбинський показує дотримання гуцулами звичаїв, обрядів під час різних свят, ворожіння, що нібито допомагало у боротьбі зі злими духами, які мали зашкодити господарству гуцула і навіть його життю. Одне з найяскравіших місць у повісті, що дає можливість уявити, як люди захищалися від злих духів, - святий вечір у хаті Івана. Ст.231-232. Головним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство, худоба була годувальницею. Тож і ставлення до неї особливе. Маржину не тільки годували, а й охороняли від злого духа, на неї ворожили. Худібка – улюблена тема розмови між господарем і господинею, сусідами. На Маланки, за їхніми переконаннями, до маржини у загороду приходив сам Бог. Після одруження Іван знаходив розраду й утіху, доглядаючи свою маржинку й спілкуючись із нею. Палагна також ворожить. Як бачимо, вона вірила, що треба до схід сонця оголеною відкопати з муравлиська сіль, булку й намисто, закопані на Благовіщення. Треба було це зробити так, щоб ніхто її не побачив. Але цього разу ворожіння пропало.

Віра в таємничу, живу силу вогню – одна з найдавніших у світі.  І язичник-гуцул вірить у надприродність вогню. Іван з’явився серед вівчарів, коли ватаг розпалював вогонь стародавнім способом – за допомогою тріски й каменя. Вівчарі навіть не відповідають на питання – вони священнодіють. Ст.216. Як видно, говорити до того моменту, поки не буде добуто живий вогонь, не можна було.  За повір’ям, доки горить живий вогонь, ніхто не заподіє шкоди ні худобі, ні людині. Ватру треба було пильнувати, аби не згасла, для цього приставлялася окрема людина. Коли вівчарі верталися додому, ватаг і спузир ще залишалися на полонині, бо мусили чекати, аж поки вогонь не згасне сам.

Перед приходом отари ватаг обходить полонину з вогнем, щоб Бог допоміг не тільки зібрати худобу докупи, а й восени усю людям віддати.

Кожна важлива справа на полонині супроводжується ритуальними діями, які надають їй таємничості.  Звичайний процес приготування сиру відбувається як таїнство, і від цього стає небуденним, особливим. Під час дозрівання сиру в стаї має бути тихо, двері замкнені, ніхто не сміє навіть глянути на молоко.

М.Коцюбинський закінчує повість описом оригінального поховального обряду.

- Що незвичайного в цьому обряді? (Цей поховальному обряд має певний філософський зміст, показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу).

Картини життя і праці гуцулів.

М.Коцюбинський не ідеалізує життя в Карпатах, немає в повісті сліпого замилування етнографією. Навпаки, з усього відчуваємо, що обставини життя й праці нелегкі, суворі. Умови праці вівчарів  та скотарів важкі, безліч небезпек чигає і на людину, і на худобу під час літування в полонині. Отже, з прочитаного  видно, як важко було господарювати гуцулу в умовах суворих стихій. Не випадково автор вводить у зміст казку про гори, яку розповідає Микола. Казка свідчить, що гори – справа рук сатани, а не Бога. Тож поезія гір буває оманливою і таїть у собі не тільки небезпеку, а й лихо, смерть.

Трембіта – тужливий голос гір – часто повідомляла про смерть, яка забирала не тільки тих, хто відпрацював своє, а й юних, як Марічка, і навіть малих дітей.  Не випадково Іван був 19 дитиною в сім’ї. Діти часто вмирали, а рід не повинен  зникнути. Збереженя роду, родова свідомість – одна з ключових проблем у карпатських українців.

 Ми живемо в 21столітті, й нині відбувається процес повернення народів до своїх етнічних вір, який розглядають як процес екологізації суспільства. Тому й не дивно, що ми все частіше перечитуємо нашу історію, звертаємося до пам’яток нашого народу, щоб збагнути, що ми втратили і чим збагатилися за останнє тисячоліття.  Допомагають у цьому й літературні шедеври, до числа яких відносимо і «Тіні забутих предків». Усвідомлення єдності з природою породжувало прагнення жити багатим духовним життям. Природа й кохання допомагали розвинути найкращі сторони людської душі, яка не тільки може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна творити музику. Ось чому все життя гуцула супроводжує коломийка – один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині.

 Коломийки.

Коломийки – це художні словесні мініатюри, малий жанр української народної пісні. В своїй сукупності численні її зразки складають, за влучним висловом І.Франка, величезну панораму народного життя з безліччю живих картин, у яких відобразився справжній естетичний смак і тонка спостережливість, багата творча фантазія обдарованого народу.

У народному мистецтві України за щедрістю кольорів. Філігранністю, простотою коломийка може порівнятися хіба з орнаментальним мистецтвом різьблення по дереву та народною вишивкою. Коломийки відзначаються незвичайною гнучкістю, багатством змісту й широким діапазоном реалістичного відтворення дійсності. Коломийки яскраво свідчать про поетичну обдарованість, духовну красу, людяність.

З гордістю оцінив свою коломийкову творчість і сам народ:

Ой стану я при Дунаї і так си думаю,

Нема кращих співаночок, як у нашім краю.

В українській народній творчості коломийка посідає провідне місце серед жанрових форм короткої пісні. Первісно коломийка була танковою піснею, але згодом переросла це призначення і стала улюбленим видом суспільної, побутової та ліричної пісеньки – оперативної й творчо-яскравої. Завдяки своїй легкій ритмо-мелодійній формі та малому обсягові вона проникала всюди, в усі ділянки особистого й громадського життя. В ній зафіксоване все життя гуцула – від колиски до могили.

Найпоетичнішими є коломийки, в яких висловлені внутрішні почуття людини. Цикл коломийок про кохання являє собою зворушливу поему, сповнену глибоким ліризмом.

Не обійшов це питання і Коцюбинський у своїй повісті, використавши їх в основному для розкриття теми поетичного кохання Івана та Марічки. Письменник вводить у текст повісті і любовну, і побутову коломийки. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь.

При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. З його мережаної дудки «…з гори на гору, з поточка в поточок – пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпаються крильця…».

Ой прибігла з полонини

Білая овечка –

Люблю тебе, файна любко,

Та й твої словечка…

Іван кохає чисту, багату душею Марічку. Вона завжди поділяла щастя і горе, вилите Йваном на флоярі, обзивалась на його гру, як самичка до дикого голуба – співанками. А знала їх дівчина безліч. Їй здавалося, що народилися вони разом з нею, з нею й гойдалися в колисці, «хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самостійні по сіножатях, як смереки ростуть на горах».

Співає у повісті і спузир Микола:

Чорногора хліб не родить,

Не родить пшеницю,

Викохує вівчариків,

Сирок і жентицю.

Він також знає безліч коломийок, казок, якими прикрашає одноманітне сирітське життя. Пісні, які він співає, тісно пов’язані з природою, людиною, її працею.

Отже, розглянувши коломийки, ми ще раз переконуємося в поетичній обдарованості, духовній красі, людяності нашого народу.

 Естетичні смаки та особливості характеру карпатських українців.

Природженою рисою характеру дітей Карпат – гуцулів – є любов до прекрасного Усе, що оточувало їх,- природа,одяг, побутові речі, будівлі, - було яскравим, барвистим. Краса цього краю, майстерність і талант його народу відбилися й у формах традиційного українського костюма. Одяг населення Карпат вирізняють в окремий комплекс, адже костюм гуцулів відзначається особливою своєрідністю. В тексті є багато місць, де зображується одяг гуцулів.

-        «Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелось шить ісе і штани» ( штани були віковою ознакою у хлопців 14 років, коли без них виходити на люди не можна було).

-        «Гачі на ньому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить».

-        «Ледве помітний в лісовій землі, збирав квіти і косичив ними свою кресаню».

-        «Іван зловив її коло річки, шарпнув за пазуху і роздер. Звідти впали на землю нові кісники…».

-        «Мені неня купила нову запаску, і постоли, і мережані капчурі…».

Багато про одяг ми дізнаємося з опису храмового свята..Ст.209.

Дослідивши текст повісті та використавши народознавчі праці, ми дізналися про традиційний одяг гуцула. Чоловіки носили тунікоподібну сорочку на випуск, підперізуючи її чересом – широким шкіряним поясом з металевими прикрасами і орнаментальним тисненням; гачі – штани з білого сукна, крашениці – з кольорового, найвідоміший елемент костюма – кептар – овчинна безрукавка і сердак – прямоспинний короткий піджак із домашнього сукна темного кольору.Верхній одяг гуцулів густо оздоблювався вишивкою. З головних уборів були поширені хутряні шапки-ушанки, влітку одягали брилі-кресані, оздоблені півнячим пір’ям або квітами, зібраними в лісі. Найпоширенішим взуттям були постоли. Невід’ємним елементом костюма чоловіків була шкіряна, прикрашена тисненням та мідними бляшками, торбинка, яку вішали через плече – тобівка, порохівниця і топірець. Чоловіки, як і жінки, любили прикрашати себе намистом з плодів, браслетами, мідними ланцюжками.

Елементи костюма часто зустрічаються в повісті. Автор називає той чи інший елемент, щоб підкреслити вік героїв та їх соціальний стан. Так Палагна любила пишний одяг, бо була з багацького роду, і носила шовкові хустки та дорогі згарди не тільки у свята, а й у будень. «Марічка вже ходила у заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатися».

Святковим жіночим одягом була гуля – плащоподібна накидка з вовняної тканини. Коцюбинський підкреслює, що вона була певним символом заможності, тому її діставали із скрині не для того, щоб одягнути, а пронести обережно на ціпку, як це робила Іванова мати, йдучи до церкви. Адже рід їх був не дуже заможним.

Основним елементом гуцульського жіночого костюма були сорочка, смугасті запаски, кептар та сердак, які не відрізнялися від чоловічих. За взуття правили постоли, які у свята одягали з панчохами ( капчурами), а для дівчат – ще й чоботи. Жінки носили ногавиці – доколінниці.

 Життя входить у душу гуцула прекрасною казкою, а душа його народжує красу й повертає її світові у своїх піснях. Грати на денцівку чи флояру було звичним чи не для кожного парубка, а дівчата складали коломийки.

Діти природи, швидкі й запальні, гуцули довго пам’ятають і добро, й образи. Битися до крові за честь свого роду – означало захистити гідність. Тому це схвально сприймалося земляками, бо жити з потоптаною гідністю вважалося ганебним. Недарма чоловіки підбивали івна битися за Палагну. Він не з ревнощів, не зі злості, а з обов’язку захистити свою честь узявся за бартку, щоб мстити  мольфарові.

Однак є й інший бік розуміння гуцулами честі. Це те, як вони її відстоюють. Ворожнеча двох родів – це руйнація родової свідомості. Роди ворогують, але вже й самі не пам’ятають через що.

Трембіти часто ридали, сповіщаючи про смерть. Можливо, то голос предків застерігав, що честь боронити треба, але не убиваючи, не руйнуючи рід.

Задумаймося, чи не ці особливості характеру гуцулів зумовлюють гостру реакцію на прояви національного приниження. Захищати честь роду це значить захищати честь країни. І робити це наказує голос віків і голос предків. Часто ми чуємо, що непереможне прагнення українців до свободи  йде з вільнолюбивих Карпат.

20 січня 

Тема уроку. Позакласне читання №3. Михайло Коцюбинський «На камені».

Завдання .

Прочитати твір М. Коцюбинського "На камені"

19 січня

Тема уроку. Фізичне та душевне одужання героя, його наснага до активної праці та боротьби.

Глибокий ліризм новели, інтонаційне багатство її мови, символізм. 

Завдання .

Прочитайте матеріал і запам'ятайте

Справжній талант полягає в умінні небагатьма словами сказати багато. От і в новелі «Intermezzo» М. Коцюбинський торкається проблем і особистих, і суспільних, але лише окреслює їх, та читач розуміє, що хоче сказати автор. У цьому творі, не схожому ні на який інший, відсутній розгорнутий сюжет, зовнішні конфлікти, діалоги, полілоги, дія відбувається у свідомості, в душі героя. А спричиняє різні думки, міркування, дії природа, її розкішні барви і велич. І саме тут, у царстві природи, на просторах кононівських полів, зболене авторське «я» шукає спочинку і зцілення. І врешті знаходить його.

Пізніше він пише Євгену Чикаленку: «Коли потребую спокою, починаю думати про Кононівку, як мені було там добре, просто і спокійно. Трошки, далеко не повно, зачеплена Кононівка у моїй дрібничці «Інтермецо». Прослідкуємо, як же проходив процес душевного одужання ліричного героя.

У новелі «Intermezzo» найвиразніше втілилася поетика імпресіонізму. Оповідь ведеться від імені ліричного героя, усі події подаються крізь призму його сприйняття, через його відчуття та враження, тобто переважає суб’єктивне світобачення. Ми не зустрічаємо ланцюжка послідовних змін подій і явищ, перед нами — фрагменти, уривки того, що відбивається у свідомості персонажа. Для персонажа головне — потік вражень від навколишньої дійсності, він не збирається змінювати зовнішній світ, тобто можна говорити про наявність «внутрішнього сюжету», що передає переживання людини у критичній ситуації. У такому стані людина намагається осмислити своє ставлення до світу і до самого себе — своє «Я», З особливим ліризмом зображено картини природи. Завдяки вдало дібраній кольоровій гамі, звукам природи автор передає неповторні враження від природи, дає нам змогу краще зрозуміти психологічний стан героя.

                Глибокий ліризм новели, інтонаційне багатство її мови

Новела «Intermezzo» — твір глибоко ліричний, адже розповідається у ньому про людину, яка переживає відчуття глибокої душевної втоми і шукає способу заспокоїтися і відновити свої сили. Про це свідчить вживання різних за структурою і метою висловлювання речень: коротких, неповних, непоширених, розповідних, питальних, спонукальних з виразним емоційним забарвленням: «Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій».

Захоплюють поетичні описи природи, у яких письменник виявив дар художника і композитора: «Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками звуків, покошланим шумом…» Для творення цих пейзажних мініатюр-замальовок письменник використовує різноманітні художні прийоми — метафори, епітети, порівняння, метонімії. Пейзаж у новелі одухотворений.

це своєрідна лірична сповідь, виняткової художньої краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І. Франко, «якнайбільше живої крові і нервів» самого автора. У новелі поєднано такі типи мовлення, як опис, розповідь і роздум.

                                Образи-символи у творі

Образ сонця є наскрізним у новелі. Сонце не тільки змінює настрій героя, а й, проникаючи глибоко в його душу, надає іншого смислу його існуванню. На початку твору ми спостерігаємо за тим, що герой знаходиться ніби поза реальністю, він не помічає нічого навколо себе, навіть протиставляє себе природі та й самому життю, символом якого і є сонце: «На небі сонце — серед нив я». Поступово сонце витісняє з душі втому та знесилення. Про це свідчать рядки: «Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів…» Отже, сонце в новелі — це джерело енергії та сили. Фраза «Погаси сонце й засвіти друге на небі» означає остаточне звільнення людської душі від старого, небажаного, від того, що пригнічувало.

Іще один наскрізний образ новели — образ зозулі, що символізує час. Тож не дивно, що саме голос зозулі сповіщає про початок нового періоду в житті героя: «Як тільки бричка вкотилася на широкий зелений двір — закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Час лікує душевні рани. До зозулі-часу звертається ліричний герой із словами: «Твоє журливеку «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому».

Ми бачимо розгортання конфлікту між образами «моя утома» і «сонце». Сонце і життєстверджуюча енергія, яку воно несе, поступово витісняють із душі героя втому.

Інші образи новели поглиблюють цей конфлікт і увиразнюють. Моя утома, залізна рука города, людське горе пов’язані зі смутком, є причиною душевного дискомфорту, стресу, нервовості.

Сонце, ниви у червні, три білих вівчарки, зозуля, жайворонки — образи оптимістичні, світлі. З їх допомогою автор показує, як до ліричного героя повертається душевна рівновага і готовність знову служити людям.

                                Інші символічні образи твору

Самозакохана Пава символізує дворянство.

Трепов — жандармерію. («Трепов солідний, розважний. Він зовсім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло, і в його сильних ногах, що стануть на ваші груди, буде багато самоповаги». До речі, кличкою цього пса стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписав смертні вироки селянам.)

«Дурний Оверко» символізує принижене і втомлене селянство, якому досить дати волю — і воно ні на кого не кинеться.

«Білі мішки» — це образ повішених, яким перед стратою накидали на голову мішки.

Жайворонок — символ творчої наснаги.

«Залізна рука города» — потяг і саме місто, неспокійне, шумливе, постають у новелі страшним металевим монстром.

                                     Колір як композиційний чинник у новелі

У новелі важливу роль відіграє колористика. За допомогою кольору підкреслюється емоційний стан героя і сприйняття ним навколишньої дійсності. Зміна психічного стану героя і його настрою супроводжується і зміною кольорів та їх відтінків. Можна стверджувати, що колір — важливий композиційний чинник.

Так, початок новели поданий у чорно-сірих тонах, що є свідченням глибокої душевної кризи головного героя. Все, що його оточує, він бачить у темних тонах: «тисячі чорних ротів», «забруднене пилом та димом». Навіть приїхавши в село, герой помічає в першу чергу тільки ті моменти, у яких присутній темний колір: «десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця», «чорна пітьма меблів», «тіні по стінах». Темні кольори свідчать про внутрішній неспокій персонажа. Душевна травма настільки глибока, що заспокоєння персонаж теж шукає у темряви: «Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі».

Якщо у першій частині ми бачимо сіро-чорну кольорову гаму, що символізує втому і розчарування, то у другій частині з’являються кольори світлі — білий, зелений, золотий, блакитний. І чим більше цих кольорів, тим успішніше йде зцілення героя. Він гуляє зеленими полями з білими вівчарками під блакитним небом. І чорному залишається все менше місця. Не даремно у творі багато зеленого кольору, адже традиційно у народному фольклорі зелений колір — символ життя і оновлення.

У новелі М. Коцюбинський використав колористику для передачі внутрішнього стану свого персонажа, а гру фарб — для поглиблення психологічної характеристики персонажів.

18 січня

Тема уроку. Зіставлення двох світів: людського, дисгармонійного, смертоносного, і гармонійного, досконалого, життєствердного світу природи. Зображення природи як засобу відтворення психологічного стану героя.

Завдання .

Прочитайте матеріал і запам'ятайте інформацію

Ми з вами говоримо про М. Коцюбинського як про талановиту людину, письменника європейського рівня. Про те, яким письменник був у житті, пише у своїх спогадах «Тато» його донька Ірина: «Він був вигадливим. Завжди по-дитячому захоплювався красою природи, людьми, кращими проявами людських почуттів, здобутками людського розуму. Він був людяним, не втрачав цієї риси на протязі всього життя, любив добро, вірив у його переможну силу…». Здається, все чудово.

Але в житті кожної людини може настати такий момент, коли вона почувається самотньою, коли їй не хочеться нікого бачити і ні про кого думати і чути, коли вона почуває себе дискомфортно. Що ж робити у такій ситуації? Можливо, нам допоможе знайти відповідь на це питання ліричний герой новели «Intermezzo».

Епізод, що ліг в основу новели «Intermezzo», дійсно мав місце в житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, письменник мріяв про відпустку, тому звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо «дуже втомлений — і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші» (з листа Мамерту Віктемському). В одному з листів, написаних 1908 року, читаємо: «… душа ледве держиться в тілі».

Давній знайомий Коцюбинського — Євген Чикаленко — запрошує його до себе в маєток у селі Кононівка. Письменник з радістю прийняв запрошення. У листі цього періоду до своєї знайомої

О. Аплаксіної Михайло Михайлович зазначає: «С тех пор, как я очутился в полном уединении — чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочеться видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоё сердце, хочется очиститься и отдохнуть». У листах до дружини письменник зізнається: «Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може, таки переможу себе». Через деякий час: «… і знову не хочеться писати». А також: «Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись… Писати почав та й кинув…»

Опрацюй таблицю«світ людини та світ природи у новелі»

Світ людини	Світ природи
«Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике… воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра»	«Тепер я можу спокійно спати.»
«Я чую, як чуже існування входить в моє»	«На небі сонце — серед нив я. Більше нікого».
«Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі»	«Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом… Я тепер маю окремий світ»
«Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів — вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. як звірина»	«Ніколи перше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь й залізо — і недоступна. Тут я став близький до неї»
«Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування»	«Так протікали дні мого intermezzо серед безлюддя, тиші і чистоти. І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі»
«Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних «треба», у безконечних «мусиш». я утомився. Мене втомили люди»	«З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста — і невже я хотів би знати, що там записано буде? Коли таке станеться чудо, то се буде ваша заслуга, зелені ниви з шовковим шумом, й твоя, зозуле. Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому»
«… вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць»	«Йду далі — усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде?.. А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього»
«… я не почув тиші: її глушили чужі голоси, дрібні, непотрібні слова» «… я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять. Цілих дванадцять. і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою»	«Стою і слухаю. Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна»
Висновок
Світ людський дисгармонійний і смертоносний	Світ природи досконалий, гармонійний, життєствердний

15 січня

Тема уроку. «Intermezzo» - яскравий приклад синкретизму творчої палітри М. Коцюбинського. Жанрова особливість твору: новела з ознаками «поезії в прозі».

Завдання 1.

Опрацювати сторінки підручника 132-135

Завдання 2.

Подивіться відео та запам'ятайте матеріал

Завдання 3

Прочитайте твір «Intermezzo».

13 січня

Тема уроку. Михайло Коцюбинський. Загальний огляд життя і творчості. Формування художнього світогляду М. Коцюбинського – від реалізму до модернізму. 

Завдання 1.

Опрацюйте матеріал підручника с. 131-132.

Завдання 2.

Подивіться відео, запам'ятайте інформацію.

Завдання 3

Виконайте тестові завдання

1. М. Коцюбинський народився і жив...

А У Харкові.

Б Запоріжжі.

В Одесі.

Г Вінниці.

2. З прихильністю і повагою М. Коцюбинський ставився...

А До Панаса Мирного.

Б Є. Гребінки.

В П. Тичини.

Г Л. Глібова.

3. Твори яких українських письменників спрямували М. Коцюбинського ще хлопцем „на свідомий український шлях”?

А М. Вороного і Є. Гребінки.

Б В. Самійленка і П. Тичини.

В М. Вовчка і Т. Шевченка.

Г І. Франка і П. Грабовського.

4. Зацікавлено М. Коцюбинський вивчає життя, побут і мову молдаван, пише про них оповідання...

А „Для загального добра”.

Б „На камені”.

В „П’ятизлотник”.

Г „В дорозі”.

5. М. Коцюбинський високо шанував музику...

A Л. Ревуцького.

Б Ю. Мейтуса.

В П. Майбороди.

Г М. Лисенка.

6. Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського функціонує...

А У Чернігові і Вінниці.

Б Полтаві і Києві.

В Житомирі і Луганську.

Г Одесі і Донецьку.

7. Усі, хто мав щастя зустрічатися з М. Коцюбинським, в один голос відзначали його щире, добре серце, яке випромінювало любов...

А До людей.

Б Квітів.

В Природи.

Г Сонця.

8. Виховання хлопця, майбутнього письменника М. Коцюбинського, відбувалася під впливом...

А Домашнього вчителя.

Б Бабусі.

В Місцевих селян.

Г Матері.

9. Поліція встановлює за М. Коцюбинським таємний нагляд через:

А Пропагування рідної мови, культури, звичаїв, обрядів.

Б Те, що він викривав реакційну сутність буржуазії у своїх творах.

В Видання революційної газети.

Г Зближення з народниками і організацією нелегального гуртка.

10. Пристрастю для М. Коцюбинського були...

А Пісні.

Б Спортивні ігри.

В Верби.

Г Квіти.

11. М. Коцюбинський з 1876 по 1880 навчався...

А У Київському університеті.

Б Полтавській гімназії.

В Шаргородському духовному училищі.

Г Бобринецькій повітовій школі.

12.Першим оповіданням М. Коцюбинського вважається...

А „Лялечка”.

Б „Андрій Соловійко”.

В „Цвіт яблуні”.

Г „Подарунок на іменини”.

12 січня

Тема. Імпресіонізм в українській літературі. Імпресіонізм творчості М. Коцюбинського, М. Черемшини, В. Винниченка.

Завдання 1.

Імпресіонізм М. Черемшини

У західноукраїнській прозі кінця ХІХ — поч. ХХ ст. найбільш відомим оригінальним представником імпресіонізму був Марко черемшина. Імпресіонізм охоплює і ранні поезії у прозі, і пізніші новели, риси напрямку зустрічаються практично у кожному творі письменника. Персонажі черемшини живуть емоціями і почуттями, на першому місці — їхні враження. Дотримуючись поетики імпресіонізму, письменник зосереджує свою увагу на кольорових ефектах, фіксує погляд на зорових і слухових враженнях. Так, у повісті «Забобон» читаємо: «Панотець бере попід руку молодого війта, і оба ходять собі під парасолькою та й вихваляють челядь за її роботу, за розпалене личко черлене, за різьблені груди, що, гей мохнаті гусятка, проколюються крізь тоненькі білі сорочки, та за тоненький голос, що стелиться на запашне сіно разом із сонячним проміннєм і легоньким леготом підоймаєся над толокою та й лине понад лісами ід тим білим голубам, що забирають на крила дівочі та молодичині співанки і несуть їх у голубе небо».

Новелістика черемшини характеризується типовим для імпресіонізму пейзажем, названим ю. Кузнецовим «виражальним» — «це така картина природи, яка передає не так місце події, як настрій, переживання героя». яскравим прикладом може слугувати пейзаж із новели «Бабин хід», за допомогою якого підкреслено страждання самотньої людини: «Потоки біжать нестримно стрімголов додолу, вижолоблюють гірські кременисті груди та й підстругують дорогу, що на худих гірських ребрах звисає враз з бабою, отік парубоцький пояс на старечім череві». Письменник розуміє важливість пейзажу, який поглиблює ліризм розповіді та драматизм її звучання, вводить читача у світ почуттів і настроїв персонажів та налаштовує на потрібний емоційний лад.

У прозі М. черемшини зустрічаємо й інші характерні для імпресіонізму ознаки: суб’єктивна оповідь, зосередження уваги на відтворенні переживань через чуттєві враження, відсутність сюжету у звичному розумінні, ущільнення часового простору.

Імпресіонізм М. Коцюбинського

М. Коцюбинський захоплювався творчістю західноєвропейських та скандинавських авторів, їхні твори надихнули письменника на створення зразків модерної літератури. У творах митця основна увага зосереджується на внутрішньому стані людини, на її переживаннях та емоціях. Тож не дивно, що після 1901 року провідним жанром своєї творчості письменник обирає соціально-психологічну новелу. ю. Кузнецов, дослідник творчості М. Коцюбинського, зазначає: «Особливість стилю Коцюбинського, — і це має безпосередній стосунок до його імпресіонізму, — полягає в тому, що він, як правило, не змальовує раціональну сферу психіки людини. Психічний світ персонажів у Коцюбинського постає насамперед у зовсім іншому вимірі — емоційно-чуттєвому».

Творчість письменника тісно пов’язана з живописом імпресіоністів, він навіть жанр своїх творів визначає як акварель, образок, етюд. Письменник був переконаний, що «загальна кольорова стихія» сприяє «утворенню гармонійного цілого з психологією моменту дії».

Суттєвими ознаками імпресіоністичної новели М. Коцюбинського є ліризм і психологізм. «Психологічне в його творах стало не тільки важливим засобом зображення соціального, а й визначило характерні художні прийоми. Неабияку роль тут відіграли також інтерес письменника до наукових знань з психології, ряд обставин особистого життя, нахил до самоспостереження», — вважає Ю. Кузнецов. Для створення більш реалістичних картин письменник використовує зорові та слухові образи.

Вершиною імпресіоністичного письма М. Коцюбинського є новела «Intermezzo». У творі відсутній звичний сюжет, але можна говорити про наявність внутрішнього сюжету, в основі якого — зіткнення двох станів митця — втоми і зцілення. Форма подачі змісту — монолог, у якому ми «бачимо» картини навколишньої дійсності, відчуваємо стан героя, його внутрішні переживання і враження від почутого і побаченого. Якщо говорити про особливість творчої манери письменника, то це, за словами Євгена Федоренка, «тонка фіксація вражень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність та плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз». Тобто все це риси, притаманні імпресіонізму.

Імпресіонізм В. Винниченка

В. Винниченко прийшов у літературу на початку ХХ століття, коли письменники, не задоволені можливостями реалізму, шукали нових шляхів осмислення і відображення дійсності. Та і читачі чекали чогось нового. Винниченко — дослідник людської душі, він прагне показати, чим вона живе, розкрити складність характерів персонажів, зрозуміти зумовленість їхніх учинків. Імпресіонізм став прикметною рисою романів письменника (Записки Кирпатого Мефістофеля», «чесність з собою» ). Саме психологічний аналіз думок та дій позитивних та негативних персонажів перебуває в колі інтересів автора. Імпресіонізм також виявляється у зорових деталях, контрастному зіставленні образів, емоційності, грі світлотіней, тонких психологічних рухах. Письменник цікавиться психологічним виявом егоцентричного індивідуалізму, у творчості посилюються біологічні та сексопатологічні мотиви.

Найкращі твори письменника написані надзвичайно майстерно, для імпресіонізму Винниченка притаманним є звернення уваги на зорові деталі, на рухи-рефлекси. Авторові вдається на перший погляд нескладний сюжет загострити антитезами чи несподіваними зовнішніми ефектами.

Завдання 2. 

Виконайте онлайн-тести з теми на платформі "На урок". Укажіть там своє прізвище та ім'я.

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7600548

11 січня

Тема. Основні риси імпресіонізму, особливості їх прояву в літературі, музиці, образотворчому мистецтві.

Завдання 1.

Подивіться презентацію та запам'ятайте матеріал.

Завдання 2.

Опрацювати матеріал підручника на с. 130

Завдання 3. 

Завдання 4.

Опрацюйте матеріал.

Свого часу імпресіонізм став художнім відкриттям, він органічно увійшов у структуру як уже існуючих, так і нових напрямів. Особливість його в тому, що він є ніби перехідним стилем, адже характеризується як останній, що пов’язаний з реалізмом, і перший, що пов’язаний з модернізмом. Імпресіонізм змістив кут зору на людину, в першу чергу представників напряму цікавило внутрішнє життя особистості, неповторність і мінливість її душевної організації. Риси імпресіонізму і сьогодні знаходимо у багатьох письменників, художників, музикантів. Чим же він так приваблював і приваблює до себе? Пошуку відповіді на це питання і присвятимо наш урок.

1. Слово літературознавцям

У «Словнику літературознавчих термінів» вказано: Імпресіонізм — це художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Ґонкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, А. Шніцлера, А. Чехова, І. Буніна, І. Анненського та ін.

Визначальні риси імпресіонізму

✵ зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури);

✵ імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;

✵ відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;

✵ часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

✵ герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

✵ найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської.

2. Слово мистецтвознавцям

Імпресіонізм в образотворчому мистецтві

Імпресіонізм став важливим явищем у культурі Європи ІІ пол. ХІХ ст. Назву напрямку дала картина Моне «Враження. Схід сонця».

Весною 1874 року Моне, Ренуар, Пісарро, Сіслей, Дега, Сезан і Берта Морізо, знехтувавши офіційним Салоном, влаштували власну виставку в майстерні фотографа Надара. З 15 квітня по 15 травня 1874 р. в Парижі, на бульварі Капуцинів усі охочі могли ознайомитися зі 165 роботами 30 художників. Учинок, на той час просто небувалий, викликав неоднозначну реакцію, та й картини художників вражали незвичайністю. Критики в один голос стверджували, що роботи митців справляють враження відсутності смаку, незавершеності та неохайності живопису, що це «замах на справжнє мистецтво». Луї Леруа, маловідомий журналіст, бажаючи виразити свою зневагу до творчості молодих художників, обізвав їх «імпресіоністами». Але з його легкої руки назва прижилася.

Свої картини художники писали на пленері, тобто з натури, без підготовчих начерків. Основними жанрами їхньої творчості стали пейзажі та сцени з життя міста. Основною рисою картин імпресіоністів є ефект мерехтіння фарб, який досягався шляхом накладання фарб окремими мазками і використанням контрастних тонів на одній ділянці картини. Художники не торкалися гострих соціальних проблем, змальовували лише позитивні сторони життя — танці, перебування в кафе чи театрі, прогулянки в парках, на човнах, сцени флірту, забав чи відпочинку. Життя, судячи з картин імпресіоністів, складається з приємного проведення часу, суцільне свято.

Заслуга імпресіонізму в живописі незаперечна. Він примусив по-новому осмислити значення кольору і відтінків, збагатив теорію мистецтва нестандартною технікою, сприяв оновленню художньої мови. чудові твори видатних митців і сьогодні мають багатьох прихильників, і їхня техніка удосконалюється сучасними талановитими послідовниками цього напрямку.

Імпресіонізм у музиці

Равелю, К. Дебюссі, М. де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотту та ін. композиторам припали до душі основні постулати імпресіонізму. К. Дебюссі писав: «Займаються метафізикою, а не музикою… Не дослухаються навколо себе до нескінченного гулу Природи… Ось, на мою думку, новий шлях. Це мистецтво — вільне, іскристе, мистецтво вільного повітря, порівняне зі стихіями, вітром, небом, морем! Я тільки намагаюся виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття, які переживаю: інше мало для мене важить…» Імпресіонізм у музиці започаткував Дебюссі, яскраво представлений напрям і у творчості Равеля.

Ці композитори збагатили теорію і практику композиторської майстерності — мелодику, гармонію, оркестровку, форму. У їхніх фортепіанних та оркестрових п’єсах-ескізах передано відчуття від споглядання природи. «Звукові образи відтворюють багатство й різноманітність вражень від природи, що сприймається майже через усі органи чуття: слух («Вітер на рівнині» К. Дебюссі, «Гра води» М. Равеля), зір («Кроки на снігу» К. Дебюссі, «Відображення» М. Равеля), дотик («Мертве листя» К. Дебюссі), нюх («Аромати і звуки у вечірньому повітрі линуть» К. Дебюссі).

Характерною ознакою музики імпресіоністів є захоплено-гедоністичне ставлення до життя, що зумовило специфіку образності: найсуттєвішим є відбиття ледь відчутних психологічних нюансів, породжених спогляданням за навколишнім середовищем. Визначальним для імпресіонізму є культ насолоди від спостереження за швидкоплинністю перебігу музичних образів, за грою ніжних прозорих барв, світла й тіні.

На зміну багаточастинним симфоніям з їх динамічним розвитком прийшли симфонічні картини, ескізи, поеми, сюїти, інструментальні мініатюри статичного плану з акварельним забарвленням звукопису» («Енциклопедія сучасної України» ).

Українські композитори також сприйняли нові віяння в музиці. Про це свідчать такі твори, як солоспіви «Айстри» М. Лисенка, «В квітках була душа моя» Я. Степового; симфонічна поема «Ангел», фортепіанні цикли «Зоряні мрії», «Сторінки фантастичної поезії» Ф. Нкименка; симфонічна сюїта «Елевзинські містерії» І. Рачинського; солоспів «В лісі», «Жаб’ячий вальс» В. Барвінського.